ГР 34 ГМ -Ф Основи промислової санітарії ТЕМА 2.2. Санітарно-захисні зони підприємства

 

2.2. Санітарно-захисні зони підприємства

Санітарно-захисні зони – створюються навколо об’єктів, які є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними чинниками, з метою відокремлення таких об’єктів від території житлової забудови. У межах санітарно-захисної зони забороняється будівництво житлових об’єктів, об’єктів соціальної інфраструктури та інших об’єктів, пов’язаних з постійним перебуванням людей.

Санітарно-захисні зони встановлюються від джерел шкідливості до межі:

- житлової забудови;

- ділянок громадських установ, будинків і споруд, в тому числі дитячих, навчальних, лікувально-профілактичних установ, установ соціального забезпечення, спортивних, оздоровлю вальних споруд тощо;

- територій парків, садів, скверів та інших об’єктів зеленого будівництва загального користування, місць відпочинку, садівницьких товариств та іших;

Санітарно-захисні зони встановлюється від джерел забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами, шуму, ультразвуку, вібрації, електромагнітних та іонізуючих випромінювань, інших шкідливих чинників. Ширина санітарно-захисної зони підприємств, виробництв і об’єктів

                                                                                                Таб.2

Клас виробництва	I	II	IIІ	ІV	V
Ширина санітарно-захисної зони, м	1000	500	300	100	50

 

Підприємства харчової і зернопереробної промисловості відносяться до IIІ - V класів.

Санітарно-захисну зону не дозволяється вважати резервною територією перспективного розширення підприємства.

При необхідності і техніко-економічному та гігієнічному обґрунтуванні санітарно-захисна зона для підприємства може бути збільшена, але не більше як утричі за спільним рішенням Головного санітарно-епідеміологічного управління Міністерстві охорони здоров'я України, наприклад:

а) в залежності від ефективності передбачених або можливих для

втілення методів очищення викидів в атмосферу;

б) у випадку відсутності засобів очищення викидів;

в) при необхідності розміщення житлової забудови з підвітряного боку

по відношенню до підприємства (в зоні можливого забруднення атмосфери);

г) в залежності від рози вітрів та інших несприятливих місцевих умов;

д) якщо немає можливості знизити до меж, встановлених нормами,

шум, вібрацію, електромагнітні, радіочастотні випромінювання та інші шкідливі фактори, що надходять в оточуюче середовище;

є) при будівництві нових, ще недостатньо вивчених шкідливих у

санітарному відношенні виробництв.

Санітарно-захисною зоною вважають частину зони забруднення в межах між кордоном промислового підприємства і кордоном селітебної території населеного пункту.

Межа санітарно-захисної зони в цьому випадку встановлюється шляхом розрахунку розсіювання в атмосфері шкідливих речовин, що їх викидають цехи основного і допоміжного виробництва підприємств.

Селітебна територія – це територія, де розміщуються житлові квартали, ділянки культурно-побутових та суспільних будівель, зелені насадження суспільного призначення, вулиці, площі.

В межах санітарно-захисної зони дозволяється розміщувати промислові підприємства з найменшими виділеннями шкідливих речовин за умови, що будуть дотримані відповідні санітарні дистанції між підприємствами та житловими і суспільними забудовами (пожежне депо, гаражі, лазні, пральні, приміщення охорони, їдальні та інші приміщення з тимчасовим перебуванням людей).

При використанні санітарно-захисної зони під забудівлю необхідно залишати суцільною, вільну від забудови зелену смугу шириною не менше 50,0м.

Розміщення в санітарно-захисній зоні житлових будинків та інших будівель з постійним перебуванням в них людей; а також розміщення місцевих парків, стадіонів і дитячих установ не припустимо.