Класифікація мотоциклів. Класичні мотоцикли зберігають класичну простоту стилю. Для них характерна пряма посадка водія й відсутність розвиненого облицювання. Допускається лише невеликий напівобтічник на кермі. Спектр варіантів класичного мотоцикла надзвичайно широкий – від простої „робочої конячки” до могутнього двоколісного екіпажа, виконаного на найвищому технічному рівні. Із цієї групи можна виділити наступні три види:
• ретро-мотоцикли,
які відтворюють стиль 50–70-их років ХХ ст.;
• стріт-байки,
спадкоємці кафе-рейсерів 60-их років ХХ ст. Стріт-байки поєднують форсовані двигуни
великої потужності з посадкою водія, що наближена до спортбайківської за рахунок
низького керма і віднесених назад підніжок;
• скремблер
– це ще одна ретро-категорія, що ввійшла в моду останніми роками. Вони є «класиками», пристосовані до їзди поганими
дорогами за рахунок підвісок із збільшеним ходом і піднятим глушником. Втім, сучасні
скремблери – це суто міські мотоцикли, що відображають і вибір „шосейних” шин.
Чоппери. Чоппери
не пристосовані для їзди на високих швидкостях і виконані в американському стилі
з явною оглядкою на легендарний „Harley-
Davidson”. Вони не видрізняються видатними технічними характеристиками, їхнє завдання
справити незабутнє враження масою хромованих деталей. Конструкції консервативні,
двигуни зовсім не форсовані. Вони беруть іншим: високим рівнем комфорту за кермом
і плавною характеристикою двигуна. Комфорт забезпечують за рахунок високого керма,
дворівневого сідла (позаду часто є спинка) і віднесених вперед підніжок. Амортизатори
зазвичай м'якші, ніж на інших мотоциклах. Інші прикмети стилю – краплеподібний бензобак
і велика кількість хрому в обробці; передня вилка – з великим вильотом. Мотоцикли
цього класу можна поділити таким чином:
• безпосередньо
„Чоппер” – це мотоцикл із збільшеним вильотом передньої вилки та переднім колесом
великого діаметра;
• „Кастом”
– класичний дорожній мотоцикл із подовженою базою і злегка позначеними прикметами
американського стилю і з форсованим двигуном;
• „Круїз
ер” – великогабаритна й важка машина в північноамериканському стилі 50-их років
ХХ ст. Його відрізняють широкопрофільні шини невеликого діаметра, масивна передня
вилка, глибокі крила;
• „Дрегстер”
– дорожні мотоцикли з розтягнутою базою, масивною задньою шиною та кермом малої
висоти, часто з форсованим двигуном великої потужності та з легким нальотом північноамериканського
стилю;
• „Дрессер”
– мотоцикл, обладнаний обтічником і багажними кофрами.
Спортивні мотоцикли (спортбайки) – це наймогутніші і динамічніші представники
класу мотоциклів. Головна їхня відмінність – посадка водія. Вона переслідує подвійну
мету: максимальний контроль над машиною і зниження аеродинамічного опору. Саме тому,
на спортбайках корпус водія сильно нахилений вперед, аж до контакту з бензобаком,
а підніжки віднесені назад. Ще одна ознака – великий обтічник у стилі Grand
Prix. Спортбайки можна поділити на три категорії:
• спортивні
кільцеві мотоцикли – це найбільш екстремальні представники класу, типові спортбайки,
у яких комфорт принесено в жертву керованості й динаміці;
• спортивно-туристичні
машини, що відрізняються високим рівнем комфорту для водія та пасажира;
• спортбайки
без обтічника (англ. naked – голий) – стиль „гола сила”;
• прості
дорожні мотоцикли, прикриті обтічниками.
Туристські мотоцикли. Характерна їхня особливість – пряма комфортабельна посадка водія та
пасажира, величезний обтічник, що повністю захищає пасажирів від потоку набігаючого
повітря, і об'ємні багажні кофри. Це найбільш комфортабельні мотоцикли, призначені
для дальніх поїздок дорогами з хорошим покриттям. Вони об'єднуються із спортивно-туристськими
моделями і дрессерами.
Мотоцикли подвійного призначення, вони ж – мотоцикли у стилі „ендуро”.
(ендуро з англійської – „живучий”). Такі мотоцикли використовують для активного
відпочинку на природі в умовах бездоріжжя. Своїми унікальними характеристиками „ендуро” зобов'язані особливостям конструкції
– довгохідними підвісками, великому дорожньому просвіту і двигунам, чудово адаптованим
для роботи в будь-яких режимах. Серед мотоциклів подвійного призначення прийнято
розрізняти:
• „жорсткі”
(англ. „hard”) є спортивними машинами, забезпечені повним комплектом світлотехніки,
подвійним сідлом і підніжками для пасажира;
• „м'які”
(англ. „soft”) призначені швидше для руху дорогами, але здатні пересуватися також
відносним бездоріжжям;
• „туристські”
– важкі машини з двигуном великого робочого об'єму, комфортабельні, але через високу
масу та шосейний малюнок протекторів шин не можуть боротися з серйозним бездоріжжям;
• „міські”,
або (з фр. supermotard, motard – супермотоцикліст, мотоцикліст), мають дорожні шини
й часто оснащені підвісками зі зменшеним ходом.
Мотоцикли спеціального призначення. Представники цього класу оснащені спеціальним
устаткуванням для виконання специфічних завдань. Найбільш численні представники
цієї групи – армійські й поліцейські. Випускають також мотоцикли з більш екзотичним
призначенням: швидка допомога, пожежникі та ін.
Спортивні мотоцикли призначені лише для участі у спортивних
змаганнях. Їх класифікація відповідає дисциплінам мотоспорту:
• гоночні,
призначені для шосейно-кільцевих гонок. Іноді їх називають також дорожньо-гоночними;
• кросові
мотоцикли;
• ендуро;
• тріальні;
• мотоцикли
для ралі-рейдів та інші.
Особливу групу складають дитячі спортивні мотоцикли, на
конструкцію яких (кілкість передач, потужність двигуна, розмір коліс і так далі)
впливають прийняті в різних країнах обмеження.
Специфічну
гілку складають мінібайки (з англ. Minibike – маленький мотоцикл) для гонок картинговими
трасами.
Мотоцикли з коляскою. Фактично до будь-якого мотоцикла або скутера можна приєднати бічний
причіп-коляску. Зазвичай з цією метою прийнято вибирати техніку з достатнім запасом
потужності двигуна. Переробка стандартної машини зводиться до встановлення кріплення
для коляски, збільшення передавальних чисел трансмісії, посилення рами, установки
передньої вилки зі збільшеним вильотом. Більш екзотичні мотоцикли, спочатку спроектовані
як одне ціле з бічною коляскою, іще мають єдиний кузов.
Кращий вибір для початківців – класичний мотоцикл середньої
кубатури як найбільш універсальний варіант – на ньому можна буде поїздити і заповненими
машинами міськими вулицями, і приміськими шосе. Усі кращі якості ендуро розкриваються
на бездоріжжі; спортбайки хороші для швидкісної їзди добротним асфальтом, а на чопперах
краще їздити заміськими трасами. Класичний мотоцикл є розумним компромісом.
Мотовсюдихід (англ. all-terrain vehicle або ATV) — невеликий
транспортний засіб, схожий на мотоцикл, але має більше двох коліс. Більшість мотоусюдиходів
мають чотири колеса. Їх іще називають квадроциклами або чотириколісниками.
Мотовсюдиходи (як прокатний інвентар готельних комплексів)
користується великим попитом в Єгипті, Туреччині, Північній Європі й Америці, в
Канаді й останнім часом й Криму та Карпатах.
Ще одним видом розваг на території готельних і туристських
комплексів є використання картингу. Картинг – вид спорту й розваги, на картах –
гоночних автомобілях з відкритими колесами.
Мабуть, єдиний спосіб для туристів відчути себе автогонщиком,
перебуваючи при цьому в цілковитій безпеці, – це прокатний картинг.
Снігохід – механічний транспортний засіб, призначений
для руху снігом. Винахідником вважають канадського інженера Ж. А. Бомбардьє. Снігоходи
достатньо популярний транспорт, який можна орендувати в альпійських готелях Австрії,
Німеччини, у готелях країн Скандинавського півострова та Північної Америки, Росії.
Снігоходи поділяють на чотири класи: утилітарні (транспортні),
туристичні, спортивні та гірські. У деяких моделей є задня передача й електростартер. Класифікація
снігохідів:
• транспортні – обладнані найменш потужними
двигунами (але не менше
40 к.с.), широкими (50 см) довгими гусеницями,
довгими (дво-, іноді тримісними сидіннями), багажниками і причепами;
•
туристські моделі володіють більшою потужністю двигуна
й вищою швидкістю. Туристичні снігоходи комфортабельніші, мають м'якішу підвіску;
•
у спортивних моделей найбільш потужний двигун, швидкість
сягає 200 і більше км/г, одномісні, максимально полегшені, з вузькими та короткими
гусеницями;
•
гірські снігоходи володіють довгою (до 4 метрів)
та вузькою (35–42 см) гусеницею і потужним двигуном. Найчастіше – одномісні.
Всі транспортні засоби використовують для пересування
людей та вантажів. Виділяють наступні класи
вантажів:
1.
Швидкопсувні вантажі – ті, які необхідно зберігати
та перевозити, ураховуючи температурний і часовий режим. Вони поділяються на кілька
груп:
-
продукти рослинного походження: фрукти, ягоди, овочі,
гриби та ін.;
-
продукти тваринного походження: м'ясо різних тварин
і птахів, риба, ікра, молоко, яйця та ін.;
-
продукти переробки: молочні продукти, різні жири,
заморожені плоди, ковбасні вироби та інші м'ясні продукти, сири й тому подібне;
- живі рослини: саджанці, квіти та ін.
Існують доволі жорсткі вимоги до перевезення таких вантажів,
основною з яких є обов'язкове дотримання температурного режиму. Зазвичай швидкопсувні
вантажі перевозять у спеціальному кузові-рефрижераторі або ізотермі. У першому температурний
режим можна регулювати. Другий працює за принципом термоса – довгий час зберігає
потрібну температуру.
2.
Живі вантажі. Переважно це рогата худоба, всілякі
види свійської птиці та інші сільськогосподарські тварини. Окрім цього, під час
подорожей люди можуть брати домашніх улюбленців – собак, кішок, які теж становлять
живий вантаж для перевізників.
3.
Цінні вантажі. Перевезення цінних і особливо цінних
вантажів вимагає особливих заходів безпеки. Воно має здійснюватися у спеціалізованому
броньованому автотранспорті й у супроводі навчених людей, що мають дозвіл на носіння
вогнепальної зброї.
Послуги з перевезення цінних вантажів надають здебільшого
спеціалізовані компанії, які забезпечують супровід і охорону вантажу в дорозі. Таке
перевезення роблять і звичайні фірми-перевізники. Проте зручніше все ж замовити
увесь комплекс послуг в одній фірмі – у разі, якщо з вантажем все ж щось трапитися,
стягати матеріальний збиток доведеться з однієї контори.
4.
Сипкі вантажі. Це пісок, керамзит, зерно, мінеральні
добрива у гранулах, щебінь в гранулах та ін. При вантаженні сипких вантажів, що
наприклад, перевозяться навалом, поверхня вантажу не має виступати за верхні краї
бортів рухомого складу, – інакше вантаж просто висиплеться. Крім того, відкритий
кузов транспортного засобу, у якому перевозять вантаж, має бути укритий спеціальним
покриттям, наприклад, брезентом. У автомобільних контейнерах перевезення сипких
вантажів без тари заборонене.
При перевезенні сипких вантажів часто виникає багато проблем,
пов'язаних із утратами на стадії „вантаження – розвантаження” і під час руху. Тому
для перевезення сипких вантажів найбільш раціональним є використання різних спеціалізованих
засобів, наприклад, контейнерів. У цьому випадку перевезення сипких вантажів дуже
легко організувати відповідно до правил і норм.
5.
Небезпечні вантажі. До них відносяться предмети або
речовини, перевезення яких може завдати шкоди здоров'ю людей, довкіллю, а також
зіпсувати майно. Існує спеціальний список небезпечних товарів, який допоможе вам
перевірити ступень небезпеки свого вантажу. Таке транспортування пов'язане з ризиком
і має здійснюватися з дотриманням найсуворіших заходів безпеки. Окрім цього, є низка
вимог до рухомого складу, устаткування транспорту, що перевозить такі вантажі.
Подібні транспортування має курирувати спеціально підготовлений
експедитор.
6.
Негабаритні та надважки вантажі. Яскравим зразком
вантажу негабариту й надважкого вантажу може служити житловий будинок, бурильна
установка, важкі генератори тощо. Подібний вид вантажів відрізняється тим, що часто
транспортування пов'язане з великими труднощами: через нестандартні розміри, вагу,
об'єм вантажу неможливо перевезти стандартними способами. Для цього іноді доводиться
створювати спеціальні транспортні засоби, вигадувати способи завантаження, розробляти
особливі маршрути перевезення.
7.
Довгомірні вантажі. Перевезення довгомірних вантажів
багато в чому схоже з перевезенням дуже великих, негабаритних вантажів, і, відповідно,
вимагає не лише індивідуального підходу, але й використання спеціалізованої автотранспортної
техніки. При цьому складання маршруту так само займає час, оскільки треба врахувати
складність перевезення, наприклад, крутий поворіт на автомагістралі або нерівність
доріг.
Тут потрібні спеціально навчені, кваліфіковані вантажники,
які володіють навичками роботи саме з довгомірними вантажами. Крім того, в окремих
випадках потрібні додаткові дозволи. Наприклад, якщо довжина автопоїзда більше
30 м або транспорт при русі може частково займати смугу зустрічного руху, при перевезенні
вантажу потрібно супровід автомобілем ДПС або звичайний автомобільних супровід
(за довжини автопоїзда 24 м).
8.
Неподільніі вантажі – це ті, які неможливо розібрати
та перевезти по частинах. Вони найрізноманітніші від вишок ЛЕП до котельного устаткування,
від трансформаторів величезної потужності до масивної сільськогосподарської або
будівельної техніки (приміром, кран вежі).
Перевезення неподільних вантажів, якими здебільшого є
великогабаритні та ваговиті вантажі, є одним з найбільш складних і трудомістких
видів вантажоперевезень. Переважно вони здійснюється тільки з використанням спеціальної
автотранспортної техніки. Більше того, ураховуючи особливість кожного конкретного
випадку, перевізники найчастіше розробляють і складають індивідуальні проекти транспортування.
Визначившись із класифікацією вантажу, можно обирати тип
транспортування, сам транспорт, і фірму-перевізника. Компанії, що мають досвід у
перевезеннях, можуть запропонувати змішаний вид транспортування – при цьому вантаж
перевозиться за допомогою різного транспорту.
Транспортні
тарифи. Транспортні тарифи – механізм формування оплати компаніям-перевізникам
за транспортні та супутні послуги. Тарифна система є системою транспортних ставок
(тарифів) на вантажні та пасажирські перевезення. Розрахунки за послуги, що надаються
транспортною організацією, здійснюються за допомогою транспортних тарифів. Тарифи
включають:
•
плату, що стягається за перевезення вантажів;
•
збори за додаткові операції, пов'язані з перевезенням
вантажів;
•
правила нарахування плати і зборів.
Як економічна категорія транспортні
тарифи є формою ціни на продукцію транспорту, їхне визначення має забезпечувати:
•
транспортному підприємству – відшкодування експлуатаційних
витрат і можливість отримання прибутку;
•
покупцеві транспортних послуг – можливість покриття
транспортних витрат. На різних видах транспорту системи тарифів мають свої особливості.
На залізничному транспорті для визначення вартості перевезення
вантажів застосовують загальні, виняткові, пільгові та місцеві тарифи.
Загальні
тарифи – це основний вид тарифів. За їхньою допомогою визначається вартість
перевезення основної маси вантажів.
Винятковими
тарифами називаються тарифи, які встановлюються з відхиленням від загальних
тарифів у вигляді спеціальних надбавок або знижок. Ці тарифи можуть бути підвищеними
або зниженими.
Пільгові
тарифи застосовуються при перевезенні вантажів з певною метою, а також вантажів
для самих залізниць.
Місцеві тарифи
включають розміри сплат за перевезення вантажів і ставки різних зборів, що діють
у межах цієї залізниці.
На автомобільному транспорті для визначення вартості перевезення
вантажів використовують наступні види тарифів:
• відрядні
на перевезення вантажів;
• на
почасове користування вантажними автомобілями; • за
перегін рухомого складу;
• договірні
та ін.
На вартість перевезення автомобільним транспортом впливають
такі чинники, як відстань перевезення, маса й об'ємна вага вантажу, вантажопідйомність
і тип автомобіля, час використання автомобіля тощо.
На річковому транспорті тарифи на перевезення вантажів,
збори за перевантажувальні роботи й інші пов'язані з перевезеннями послуги визначаються
пароплавствами з урахуванням кон'юнктури ринку.
Контрольні питання
1. Класифікація
транспортних засобів за призначенням, видом, формою власності.
2. Організація
експлуатації транспортних засобів. Класи вантажів.
Транспортні тарифи на перевезення.
3. Подайте
визначення поняття: „Автотранспорт”.
4. Назвіть
чинники, що впливають на вартість перевезеннь.
Комментариев нет:
Отправить комментарий