ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ГР 36 ТЕМА1 ЗПК 1

 

ЗПК 1 Індивідуальні психологічні властивості особистості

Етика — наука про мораль, її розвиток, принципи, норми й роль у суспільстві, іншими словами про правильне (і не­правильне) у поведінці. Отже, треба розрізняти етику як на­уку, а мораль як реальне явище, яке вона вивчає.

Поняття про професійну етику

Поділ суспільства на групи людей за професіями привів до появи певних визначених  обов’язків. Кожна така професійна групка має власні моральні вимоги, передбачені даною професією. Таким чином, з’явилась професійна етика.

Слово “етика” походить від латинського “etic”, що означає “звичай, характер”. Професійна етика відображає специфічні вимоги професійної моралі. Вона підкреслює особливості морального значення тієї чи іншої професії виділяє певні правила поведінки людей даної професії. З цієї точки зору можна розглядати професійну етику любої професії: лікаря, юриста, педагога, повара, офіціанта, бармена…

Основне завдання професійної етики в сфері суспільного харчування – сприяти успішному обслуговуванню споживачів. Тому професійна етика базується на вивченні психологічних основ процесів обслуговування споживачів, знання мотивів їх поведінки, запитів, звичок, смаків. Професійна етика працівників кафе, ресторанів, - це перш за все усвідомлення свого професійного обов’язку: створення комфорту для тих, хто прийшов до них, прагнення стверджувати у взаємовідносинах доброзичливість, чесність, порядність.  Принципи професійної етики зобов’язують також оберігати гідність споживача, приймати його таким, яким він є.

 Мораль є формою суспільної свідомості, спрямованою на ствердження самоцінності людини, її прав на гідне і щасливе життя.

Слід розрізняти поняття "мораль" і "моральність", хоч певною мірою вони розглядаються як синоніми. Мораль пе­редусім є певною формою свідомості, сукупністю усвідомлю­ваних людьми принципів, правил, норм поведінки, а моральність здебільшого розуміють як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними. Природно, що таке втілення має дещо інший зміст, ніж сукупність абстрактних правил і приписів моралі.

Цариною людської моральності один із сучасних українських етиків В. Малахов називає спілкування. Він наголо­шує, що людська моральність виявляється не у свідомості й навіть не у діяльності людини, а саме в її спілкуванні з інши­ми. Оскільки у повноцінному спілкуванні людина постає саме як суб'єкт, то завжди актуальною є проблема морального са­мовизначення партнерів один відносно одного. Залежно від цього вибору й самовизначення спілкування може виявитися для людини найвищою, найжаданішою розкішшю (А. де Сент-Екзюпері) і справжнім пеклом (Ж.П. Сартр).

Моральна свідомість, що лежить в основі такого спілкування, є відображенням моральної практики і моральних відносин. Вона випливає із сукупності певних норм, мораль­них принципів, мотивів і ціннісних орієнтацій. Під останні­ми найчастіше розуміють суб'єктивну значущість певних явищ реальності для конкретної людини й суспільства. До­слідження ціннісних орієнтацій молоді свідчать, що за останні 10 років домінуючими стали не цінності прогресу й розвитку суспільства, а ті, що визначають духовний і матеріальний добробут. Але розвиток нашої держави можливий лише за умови формування у молоді інтегруючих, а не тільки особис­тих цінностей. Ієрархічна піраміда цінностей останнім ча­сом немовби перевернулася. Тому важливо, щоб молодий спеціаліст був не тільки підготовлений до майбутнього як знавець своєї спеціальності, а й сприйняв загальнолюдську моральність, закономірності як загальної, так і соціальної психології.

         Психологія – це наука, яка вивчає психіку, внутрішній світ людини.

         Психіка людини – це психічне відображення реальної дійсності, тобто образів оточуючого середовища, почуттів і думок, потреб, вчинків, жестів, міміки.

        Психічне відображення – це складний, активний процес, в якому зовнішній вплив оточуючого світу преломляється через внутрішній духовний світ. Кожна людина по-своєму сприймає оточуючий світ, в результаті чого у неї  виникають відображення, психічні образи.

         Основу психічної діяльності складають процеси, які відбуваються в  нервовій системі, психічні риси, особливості та її стани.

         Психічні процеси – це відчуття, сприйняття, уява, пам’ять, мислення, мова, емоції, почуття, воля. У кожного вони проявляються по-різному. Уміння офіціанта, бармена правильно оцінити психічні процеси оточуючих людей, слугує важливим показником їх професійної пригодності і високої майстерності.

         Психічні якості особистості – це найбільш характерні суттєві і стійкі психічні особливості людини, які відрізняють від інших людей. Такими є темперамент, характер, здібності, працелюбність і потреби. Знання психічних характеристик допомагає вибрати правильну тактику взаємодії офіціанта, бармена з відвідувачами.

         Психічні стани людини ( втома, задоволеність працею, активність, зосередженість, розсіяність, характеризує його життєві та емоційні переживання). Ці стани бувають короткочасними або досить тривалими. Психічні стани обслуговуючого персоналу впливають на стосунки в колективі, а також на відносини з відвідувачами.

          Прикладною є галузь психологія громадського харчування

         Вона вивчає:

1.     Мотиви, якими керуються відвідувачі при виборі страв.

2.     Індивідуальні, вікові та інші особливості попиту на продукцію.

3.     Досліджуються фактори, які лежать в основі процесу обслуговування.

4.     Причини виникнення конфліктів і способи їх вирішення.

5.     Поняття про психологічний контакт спілкування.

Кухар, кондитер  повинен грамотно оцінити свій внутрішній емоційний світ, та людей навколо, свідомо регулювати свою поведінку.

6.     Необхідно правильно розуміти суть, поняття “послуги”.

Психологія громадського харчування тісно пов’язані із соціальною психологією і психологією праці, які розглядають явища, які відбуваються при взаємодії людей в колективах. Вони мають на межі сформувати професійні якості у працівників для підвищення продуктивності праці.

Висока якість обслуговування передбачає не тільки привітність,  але й цілий комплекс конкретних вимог:

1.     Якість продукції.

2.     Най благоприємніші умови для харчування.

3.     Прогресивні форми обслуговування.

4.     Естетика оформлення залів.

5.     Сервіровка столів. 

6.     Приємний зовнішній вигляд працівників.

7.     Етична культура.

Сучасний працівник  повинен бути наділений високою кваліфікацією, загальною культурою, свідомо ставитись до роботи, володіти методикою і технікою обслуговування.

 Моральна культура

У процесі спільної діяльності бе­руть участь усі люди. Кожна людина є особистістю з прита­манними їй позитивними та негативними рисами, життєвою позицією та моральними цінностями. Тому постає питання про визначення моральних передумов, що впливають на  стосунки між людьми.

Коли ми розглядаємо мораль, то маємо на увазі її, по-пер­ше, як характеристику особистості, сукупність властивих їй моральних якостей (правдивість, чесність, доброчинність та ін.), по-друге, як характеристику взаємин між людьми, су­купність моральних норм (вимог, правил, заповідей). Ви­являються ці моральні якості та відповідність поведінки людини загальноприйнятим моральним нормам, насамперед у спілкуванні. Л. Фейєрбах писав, що людська сутність про­являється лише у спілкуванні, у єдності людини з людиною, в єдності, що спирається тільки на реальність відмінності між "Я" та "Ти".

Ще в давньоруському літописі "Повість временних літ", складеному ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, подано своєрідний образ "колективної моралі" або, точніше, колективної моральної відповідальності. Логіка цієї відпо­відальності така, що всі люди, які живуть та страждають разом,  мають жити праведно. З часів християнізації Русі цер­ква почала розмежовувати поняття "злочин" і "гріх". Якщо "гріх" — це моральна несправедливість або порушення Бо­жого Закону, то "злочин" — це порушення закону загально­людського. Своєрідним моральним кодексом є "Повчання" князя Володимира Мономаха. До етичних норм належать його вимоги: "Не лінуйтеся", "Стережіться брехні і пияцтва, і блуду", "До старшого ставитися треба як до бать­ка, а до молодих — як до братів" та ін.

 Моральні цінності як основа гуманістичного спілкування

Однією з форм прояву моральних відносин у суспільстві є моральні цінності. Цінність — це поняття, що використо­вується у філософії та соціології для позначення об'єктів, явищ та їх властивостей, а також абстрактних ідей, які втілю­ють у собі узагальнені ідеали, виступаючи завдяки цьому як еталон належного. Це не лише суб'єктивна значущість пев­них явищ реальності, пов'язана із задоволенням потреб суб'єкта, у духовному відношенні цінності творять або відро­джують його самого з усіма його потребами . Обираючи певні моральні цінності, людина підтверджує свідоме став­лення до норм і принципів моралі, дієвість своїх мотивів, цілісність моральної свідомості загалом.

На поведінку людей та їхні взаємини з іншими, на характер і культуру спілкування помітно впливають моральні цінності добра, морального обов'язку, відповідальності, справедливості, честі й гідності людини, совісті. Якщо співроз­мовники, наприклад, під час розв'язання конфлікту демон­струють свою відповідальність за стан справи, вміння бути справедливими щодо опонента, бажають не лише собі, а й співрозмовнику добра, то є багато шансів, що вони досягнуть злагоди, а спілкування відбуватиметься на високому моральному рівні.

Нижче подано типи особистостей відповідно до їх ставлення до моральних цінностей, а отже, до спілкування та його культури .

1.  "Споживацький" тип. Мораль у його уяві — це утвердження себе серед інших. Мотивом поведінки та спілкуван­ня у нього є та користь, яку він матиме від усього, що робить. Найбільша для нього цінність — потяг до особистого щастя. Він — індивідуаліст, спочатку має бути добре йому, а потім іншим, довіряє лише собі. 

2.  "Конформістський" тип. Людина цього типу, навпаки, дуже поєднана з середовищем, з оточенням, її прагнення мають колективістський характер. Головний мотив поведін­ки — бути, як усі. Спілкуватися з такою людиною легко, але вона не терпить біля себе людей, не схожих на неї. Людина цього типу може порушувати правила, але не загальноприй­няті норми.

3.  "Аристократичний" тип. Це яскрава особистість, яка плекає почуття власної гідності й підкреслює це під час спілку­вання з іншими, її мораль не завжди схожа із загальноприйнятою. Люди цього типу обожнюють створений ними власний світ і діють відповідно до своїх уявлень, не думаючи про наслідки, дбають лише про себе і зверхньо ставляться до інших. Спілкуватися з такими людьми нелегко.

4.  "Героїчний" тип. Людина цього типу завжди з чимось бореться. Веде себе у спілкуванні активно й наступально, не сприймає світу та інших людей такими, якими вони є, і хоче їх змінити. Як правило, "герої" — це люди соціальне орієн­товані, у них розвинене почуття обов'язку, справедливості, але вони не характеризуються терпимістю до інших і не зав­жди використовують моральні засоби для досягнення мети.

5. "Релігійний" тип. До цього типу належать люди, для яких головна цінність — сенс життя, а джерело моралі не в людині й суспільстві, а поза ними. Мотивом поведінки і спілкування з іншими є любов до ближнього і почуття єдності з людьми та світом. Дії людини такого типу не приносять йому особисто ніякої користі.

 Моральні нор­ми і принципи — це певні вимоги та заборони, що регулю­ють діяльність, поведінку людей, їхню взаємодію та спілку­вання. Ці норми та принципи, встановлені людьми в суспільстві на певному етапі його розвитку, є взірцем поведінки та обов'язкові для виконання.

Принципи моралі мають загальне соціальне значення і поширюються на всіх людей. Вони підтримують і санкціону­ють в узагальненій формі суспільні підвалини життя, соціальний устрій, спілкування. Вони претендують на абсо­лютність, не допускають винятків. Будучи узагальненими, моральні принципи відбивають соціально-історичні умови буття людини, її сутнісні потреби.

Поряд з іншими сферами життєдіяльності людини мо­ральні принципи та норми регулюють процес спілкування людей, бо саме під час цього виду взаємодії погоджуються власні та суспільні інтереси. Більше того, спілкування людей має відбуватися за цими моральними принципами та нормами. Проте вони є лише передумовою формування гуманістич­них установок спілкування

Відбитком нашого "я" є совість. Вона уособлює суть влас­ного морального досвіду. Це наш вплив на самого себе. Гу­маністична совість протестує проти утиску, приниження себе, проти загрози стати інструментом у руках тих, хто прагне свідомо чи несвідомо занизити нашу самоцінність і обмежи­ти самостійність. Поряд з гуманістичною співіснує і совість авторитарна. У них однаковий зміст етичних норм, але мотиви їх використання різні. Авторитарна совість вимагає від людини підкорятися авторитетам, які виробили, скажімо, певні етичні норми ділового спілкування, догоджати їм. Якщо вона Цього не чинить і виявляє самостійність, то відчуває безсилля, Дискомфорт, провину тощо . Кожна людина, як стверджує Е. Фромм, має ці два різновиди совісті. Проблема в тому, яке співвідношення між ними.

Існує чимало етичних критеріїв ділового спілкування, зок­рема чесність, порядність, справедливість. У розвинених країнах, наприклад, без цих критеріїв взаємини між фірмами, банками й окремими людьми були б неможливими. Нафта та нафтопродукти, акції та інші цінні папери на мільйони доларів щодня продаються на основі усних переговорів і навіть без свідків. Так само на великі суми щороку солідними торго­вими фірмами продаються товари без попереднього оформ­лення контрактів. Така практика сучасного підприємництва є наслідком довготривалого процесу розвитку бізнесу, під час якого сформувалися найоптимальніші моральні принципи та правила спілкування, яких ці підприємці дотримуються.

В основі гуманістичних комунікативних установок лежать совість, любов та повага. Це таке ставлення до людини, за якого враховується людська гідність, повага доповнюється пошаною, тобто визнанням особистих чеснот індивіда та його належності до певної спільноти. Якщо ставимося шанобли­во до іншої країни або до якоїсь фірми, то поважатимемо їхніх представників і виявимо це у своєму ставленні до них. Це сприятиме встановленню контакту, взаємодії в цілому. Спілкування при цьому буде відкритим і націленим на про­дуктивний діалог, на співробітництво і згоду, ґрунтуватиметься на врахуванні моральних норм і принципів справедливості, рівноправності, доброзичливості, ввічливості тощо.

Повага до співрозмовників, опонентів по спілкуванню, то­лерантність тісно пов'язані з самоповагою. Як би не стави­лися до нас інші люди під час спілкування, у ділових взаєми­нах, самоповага буде тим моральним механізмом, який до­поможе нам не допустити приниження, глузування тощо. Людина з розвиненою самоповагою чинитиме опір цьому, виявить волю, відстоюючи свою гідність, честь. Християн­ська мораль вчить бути терплячим, але це не означає, що слід миритися зі злом, агресією, брутальністю, безчестям. Кожен із нас має робити все, що може в межах норм моралі, щоб не допускати цього, щоб попереджати такі прояви під час спілку­вання з іншими людьми.

Професійний обов’язок

Обов’язок – це почуття морального зобов’язання як перед окремими людьми, так і перед суспільством в цілому. Професійний обов’язок – це усвідомлення працівниками своїх професійних зобов’язань, насамперед, це доброзичливо відноситись до запитів відвідувачів, щиро піклуватись про них. Специфіка виявлення морального обов’язку в сфері обслуговування складається в тому, що ввічливе, уважне відношення до людини не є зовнішнім, допоміжним фактором – а є суттю професії офіціанта та бармена. Щоб споживач завжди виходив із кафе, ресторану в доброму настрої, його не тільки повинні смачно нагодувати, але й культурно обслужити (не заставляючи довго чекати, тим більше стояти в черзі).

Відомо, що в ресторані або в кафе гості приходять як на свято – гарно одягнутими, в хорошому настрої. І не можна допустити, щоб цей вечір, на який вони довго чекали, став звичайним. Тому офіціант, як актор, залишає за кулісами все особисте, не виявляти ознак втомленості, не псувати настрій гостям. Гарна пластика, елегантна зовнішність, посмішка – словом все те, що створює позитивну атмосферу, повинні бути притаманні офіціанту, бармену завжди, в будь-яких умовах.

Якщо людина свідомо вибирає правильну лінію поведінки, відчуваючи внутрішню необхідність чинити правильно, то в цьому випадку проявляється одна із вищих сторін обов’язку – відповідальність.

Почуття професійного обов’язку завжди заставляє працівника прагнути до підвищення своєї кваліфікації.

Совість – це морально-етична категорія, яка характеризує здатність особистості виконувати моральні зобов’язання, здійснювати самооцінку дій і вчинків. Совість – це свого роду внутрішній регулятор поведінки людини. Вона стримує від негативних дій, а також визначає як поводитись в окресленому напрямку. Саме совість не дозволяє офіціанту або бармену зловживати станом господар:

-         Як-небудь кинути відвідувачу меню;

-         На деякий час “забути” про гостей, які сидять в очікуванні замовлення;

-         Обраховувати при оплаті; 

-         З’являтися перед гостями в не тверезому стані

Честь. Ця категорія відображає прагнення кожної людини зберегти свою репутацію. Честь – це суспільна оцінка людини, міра поваги до неї зі сторони оточуючих.

         З категорії честі тісно пов’язана  інша категорія – гідність, тобто усвідомлення людиною особистої значущості.

         Професійна честь – це форма вираження піклування працівника професіонала про свою репутацію. Почуття професійної честі зобов’язує офіціанта виявляти піклування про споживачів, не забувати про авторитет колективу, престиж своєї професії.