Українські напої
Із найдавніших
часів українці готували різні напої, головним завданням яких було вгамування спраги.
Серед напоїв для української кухні характерні молочні, особливо користується
популярністю пряжене молоко та ряжанка.
Улюбленими
напоями здавна були різноманітні кваси: хлібний, буряковий, фруктовий, ягідний.
Буряковий квас
був сезонний напій: виготовляли його восени, після збирання городини, і прагнули
зберегти до пізньої весни, до. нового врожаю буряків.
Фруктовий квас
готували здебільшого з диких груш та яблук.
Навесні у період
соків, збирали й пили свіжий березовий і кленовий сік, а також переробляли їх -
на квас.
Узвар (вар,
киселиця) — один із найпоширеніших напоїв
на Поділлі. Виготовляють улітку
із, свіжих ягід: восени, взимку, навесні — з сушені.
Готували узвар і
на щодень, і для святкового столу. Робили його до різдвяної й хрещенської куті
«до пори»: кутя — на покуть, узвар — на базар.
Одним із
найдавніших-слов'янських страв був кисіль. Вівсяні зерна підсмажували, мололи,
відсіювали, дрібну муку запарювали окропом, охолоджували до теплого стану,
додавали шматок хліба і залишали на ніч заквашуватися у теплому місці. Саме від
того, що тісто повинно було добре вкиснути перед варінням, страва й дістала
свою назву.
Свіжо зварений
кисіль заправляли коноплею або маковою олією, маковим або конопляним молоком.
Для виготовлення цього «пісного» молока зерна маку чи конопель розтирали у
макітрі до однорідної маси, яку розводили теплою водою, відстоювали,
проціджували. їли кисіль із хріном, цибулею. Якщо ж хотіли зробити
кисло-солодкий кисіль, до нього додавали ягоди з медом або варену й товчену сушеню,
розливали у миску і охолоджували. Почату миску годилося з'їсти за один раз, бо
інакше кисіль підходив водою й ставав несмачним, звідки й приказка: «Сьома вода
на киселі».
Кисіль вважали
смачним, якщо він був густим. На початку XX от. кисіль готували з інших видів
борошна, зокрема з картопляного крохмалю. Свіжі чи сушені, фрукти варили до
готовності, картопляне борошно розводили у невеликій кількості холодної води й
вливали в киплячий узвар. Коли рідина загустіла — кисіль готовий. Крім того,
кисіль подають, як правило, останнім і він править за своєрідний етикетний знак
закінчення застілля, за що його у народі й прозвали «виганяйлом».
У наш час кисіль
замінило желе. Подоляни готують його фруктове, на сметані, «пташине молоко»,
«бите скло» (змішують кілька різновидів желе і заливають прозорим — цікаво,
оригінально і смачно).
У сучасних
напоях сталися зміни, ввійшли нові напої: чай, кава, капучіно й інші.
Чай — порівняно
недавній у традиційній подільській кухні напій. Здавна, замість чаю, пили
заварені трави звіробою, материнки, чебрецю, м'яти, липовий цвіт, плоди
шипшини, калини, свіжозварені гілки вишні, малини, смородини, їх вживали і як
ліки.
Тепер вживання
чаю стало повсякденним явищем. Використовують різні сорти чаю.
Каву частіше
п'ють зранку на сніданок.
З напоїв для української кухні притаманні молочні, особливе поширення має пряжене молоко, кисляк та ряжанка. Одним з улюблених напоїв є також узвар — відвар фруктів. Також з давніх-давен в Україні цінують кваси: хлібний — з сухарів, фруктовий — із дичок — сирівець, а також борошняний, як-от ціберей.
Серед безалкогольних напоїв першість мав квас — повсякденний і святковий напій, відомий слов'янам ще з язичницьких часів, який вживали і у піст, і у м'ясоїд. Квас, на відміну від меду і навіть пива, був напоєм демократичним, доступним у повсякденні й простолюдинові. Літописець, вихваляючи щедрість і жебраколюбство князя Володимира Святославича, серед страв, призначених для бідних, називає квас. В ранніх джерелах згадується і солод як необхідна складова квасу. Найпоширенішим був сирівець — хлібний квас, потім — ячмінно-солодовий, також готували яблучний, щавлевий, буряковий, березовий, кленовий квас. Способи приготування були прості: або шляхом природного зброджування (сквашування) житніх сухарів чи солодового борошна, залитих окропом, або ж шумування досягали за допомогою хмільних шишок[1].
Алкогольні напої[ред. | ред. код]
Протягом багатьох віків мед залишався єдиним хмільним напоєм у східних слов'ян. В Україні мед вживали з давніх часів аж до 19 ст., і не лише як їжу чи напій, а й як ліки. Мед був обов'язковим напоєм на кожній учті й у князів, і в монастирях, мед давали пити навіть малим дітям, і лише в піст церква суворо обмежувала його вживання[1]. Для власних потреб його варили домашнім способом у великих глиняних посудинах — корчагах, для продажу — у броварях, і потім зброджували. Серед ремісників впродовж до XVII ст. найповажнішою була професія медовара та пізніше броваря. З розвитком торгівлі та харчових технологій культурним атрибутом святкового застілля стали алкогольні напої — різноманітні коньяки, вина, міцні настоянки. Багато рецептів напоїв відомі українцям з давніх-давен. З великого різноманіття легендарних українських горілок особливо вирізняється медова горілка з перцем, в якій поєдналися протилежні смаки, що втілюють багатогранність і непередбачуваність самого життя — гіркота перцю, медовий смак і запашний аромат диких трав. Не позабуті калганівка, спотикач.
Друге місце серед напоїв після меду посідало пиво. Його здавна виготовляли з ячменю, солоду і хмелю. Пиво як напій згадується в багатьох давніх дописах поруч із «брашьном» — їжею, що свідчить про його велике значення у харчуванні. Аж до 18 ст. пивом справляли поминки чи тризну за покійними. Чужоземці відзначали щедрість отців церкви, які дарували гостям пиво й мед цілими діжками[1].
Завдяки сприятливим природним умовам, на теренах України споконвіку існувало виноробство. З давніх-давен вино виробляли грецькі колоністи, а в наші часи (початок ХХІ ст.) кримські, миколаївські, одеські, закарпатські вина та коньяки — відомі в усьому світі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий